«Університет – це, перш за все, люди, які в ньому працюють та навчаються» – Юрій Миколайович Коренець

Цьогоріч Донецький національний університет економіки і торгівлі ім. Михайла Туган-Барановського відзначає масштабний ювілей. 100-річчя – велика дата. Це час підводити підсумки, будувати плани на майбутнє, бути та створювати сучасну історію.

Ми прагнемо розказати яскраві історії цікавих людей, пролити світло на спогади, які дотепер гріють душу і серце, поговорити про кар’єру, справу життя і професію мрії. Героєм сьогоднішнього випуску «ДонНУЕТ в ОБЛИЧЧЯХ» став Юрій Миколайович Коренець.

Ця людина – не лише старший викладач кафедри Технології в ресторанному господарстві, готельно-ресторанної справи та підприємництва, не лише відповідальний секретар приймальної комісії ДонНУЕТ. Юрій Миколайович поєднує в собі науку і мистецтво: навчає студентів, займається музикою, любить поезію і спілкування з цікавими особистостями. Він не лише кваліфікований освітянин, він гарний батько та чоловік, любить готувати та входить до Першої Української Асоціації Шеф-кухарів. Проте, не будемо забігати вперед! Про все поступово!

Юрій Коренець закінчив Університет у 2002 році (тоді ще Донецький державний університет економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського) і отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Технологія харчування». Здобув кваліфікацію інженера-технолога.

Чому вирішили пов’язати своє життя з науковою діяльністю саме у ДонНУЕТ? Яку посаду обіймаєте?

Для цього є декілька причин.

По-перше, мені подобалася атмосфера, яка панувала в нашому Університеті: цікаві та корисні заняття, більшість викладачів – яскраві особистості, розумні та харизматичні, мудрі та доброзичливі. Багато хто з них стали для мене взірцем для наслідування у подальшому житті, особливо коли я сам вирішив пов’язати своє життя з Університетом.

Серед студентської спільноти також панували дружні та партнерські стосунки, які ми намагаємося підтримувати і сьогодні. Студентські роки я вважав і вважаю найкращим часом у своєму житті, тому мені хотілося подовжити цей час, залишитися у цій атмосфері, нехай вже і в іншому статусі.

До того ж, я прагнув подальшого навчання, розвитку своєї особистості, побудови кар’єри й Університет пропонував мені такі можливості.

Зараз я є старшим викладачем кафедри Технології в ресторанному господарстві, готельно-ресторанної справи та підприємництва, а також відповідальним секретарем приймальної комісії ДонНУЕТ. До цього, впродовж 4 років, обіймав посаду директора навчально-наукового інституту ресторанно-готельного бізнесу та туризму.

Як змінилося Ваше життя після цього?

Я почав носити костюм та краватку, пізно лягати спати і пити каву. *Сміється (ред.) Це, звісно, жарт, але у ньому є доля правди… Робота викладача вимагає високого рівня самоорганізації та самодисципліни, самовідданості, забирає багато часу. Потрібно було навчитися планувати свій час, самостійно ставити завдання та вчасно їх виконувати. Часто не вистачає часу, щоб провести його з рідними, друзями. Це буває важко і підійде не для кожного.

Зазвичай в Університет приходять працювати за покликом душі, через любов до своєї справи. Приходять і працюють «за ідею», оскільки розуміють важливість університетської освіти та розвитку науки для суспільства.

Чи стали Вам у нагоді на робочому місці знання, отримані в Університеті?

Так, звісно! Багато з отриманих мною в Університеті знань не втратили своєї актуальності до сьогодні. Але головне –  Університет навчив мене навчатися!

Чим Ви любите займатися у вільний час? Розкажіть про Ваше хобі чи улюблену справу. Як Ви до цього прийшли :-)

 У викладача, а тим паче у представника адміністрації ДонНУЕТ, рідко виявляється вільний час! *Сміється (ред.)

Проте, коли він все ж таки з’являється, я намагаюся провести його зі своєю родиною: коханою дружиною та сином, який зараз так потребує моєї уваги. Ми полюбляємо подорожувати разом, грати у настільні ігри, майструвати та малювати, переглядати кіно та читати цікаві корисні книжки, співати в караоке.

Мені подобається готувати їжу і роблю я це з великим задоволенням! Так сталося, що я ніколи не розчаровувався у професії, яку обрав після школи, а тільки стверджувався у своєму виборі, і під час навчання, і під час подальшої професійної діяльності. Зараз я входжу до Першої Української Асоціації Шеф-кухарів та намагаюся підтримувати свої теоретичні знання та практичні навички в актуальному стані.

Щодо моїх особистих вподобань, я серйозно захоплююся музикою, граю на гітарі та співаю. Це приносить мені задоволення, допомагає відпочити, підіймає настрій, розширює коло знайомих та друзів.

Шалений темп життя та особливості професійної діяльності вимагають пошуку джерел енергії. Підтримувати здоров’я, фізичну форму, добрий настрій та високу працездатність мені допомагають регулярні заняття спортом. Декілька разів на тиждень відвідую тренування в клубі тайського боксу. За можливістю добираюся до роботи та повертаюся додому на велосипеді. Іноді повертаюся додому пішки або бігом (бо пішки дуже довго;-))

Чи змінилося Ваше коло інтересів з часів студентської лави? Наскільки кардинально?

Упродовж життя людині властиво змінюватися, змінюється і коло наших інтересів. З віком вчишся цінувати час, родинні стосунки, справжню дружбу. Більш усвідомлено підходиш до будь-якої справи.

Але те, що в моєму житті відбулися кардинальні зміни інтересів, сказати не можу… можливо через те, що я так і залишився в Університеті, біля студентської лави;-)

Пам’ятаєте часи, коли Ви були студентом? Чи відрізняється Ваше студентське життя від життя сучасного студента? У чому це проявляється найяскравіше?

А як же! Пам’ятаю дуже добре)) На моїй посвяті у студенти хтось із керівництва Університету (на жаль не пам’ятаю, хто саме) зі сцени сказав, що «студентські роки – найкращий час у житті людини». Ще було сказано, що «поганий той студент, який зайнятий виключно навчанням, оскільки є ще студентське життя і поза аудиторією». Потрібно долучатися повною мірою до культурного, інтелектуального, спортивного та суспільного життя, більше спілкуватися між собою та встигати відпочивати.

Так і сталося, я вже казав, що свої студентські роки я вважаю найкращими у своєму житті… І при кожній слушній нагоді намагаюсь повідомити про це теперішнім студентам. Хочу, щоб вони цінували цей час та використовували його з максимальною користю для себе!

У сучасного студента більше можливостей, ніж було у нас. Свій дипломний проєкт я ще писав від руки, «під зебру». Користувався готовальнею та дошкою для креслення. Комп’ютер собі придбав, коли вже влаштувався на роботу до Університету. Згодом, не відразу, став доступним Інтернет, до комп’ютера додалися принтер і сканер. У нас, студентів, не те що смартфонів, мобільних телефонів ще не було. Ми листи від руки писали, на папері, і у поштову скриньку кидали, а в термінових випадках телеграми відбивали))

Я вважаю, сучасному студенту не вистачає живого спілкування, воно перейшло в соцмережі. Але студенти є студенти, вони такі ж веселі, зацікавлені й відкриті для спілкування.

Поділіться з нами Вашою незабутньою історією з часів студентства :-) Можливо курйоз на парі, емоції під час першого іспиту чи захист дисертації? ;-)

Студентське життя повне таких історій, вони відбувалися майже щодня! Всі й не пригадаєш, а деякі й не розкажеш…

Але, як у студента-технолога, у мене багато таких історій, пов’язаних з практикою. От одна з них.

Справа була під час літньої практики, на нашій базі «Лісовій», після закінчення мною І курсу. Після обіду, трохи відпочивши, ми ліниво починали готувати вечерю. На гарнір планувалося картопляне пюре. В гарячому цеху нас було троє, бригадир Ганя із старшокурсниць та Ярик Оверченко з мого потоку. Ганя ще дообідувала, а нам доручила розділити картоплю на два казани, оскільки в одному вся картопля не вміщалася.

Ми з Яриком взялися до роботи. Аби не нудьгувати, ми перекладали шматки картоплі не лише в другий казан, а ще один одному в ополоник. Через це трохи води потрапляло на конфорку електроплити та збігало з неї гарними, як вранішня роса, краплинами. Ми вдало завершили справу та Ярик заквапився до свого робочого місця – чорної мийки (мийної кухонного посуду), по обіді там назбиралося багато посуду.

Він вже схилився над мийною ванною, а я помітив на борту плити шматочок картоплі і чомусь вирішив жбурнути його у Ярика. І от, саме у той момент, коли картопля торкнулася тіла Ярика у місці, трохи нижчим за спину, плита вибухнула! І з неї сипонув сніп іскор!

Я був ближчий за всіх до плити і через яскраві іскри мені здалося, що навколо раптом стемніло.  Підбіг Ярик і ми почали вдвох кричати Гані, щоб вона вимкнула рубильник. Вимикач був просто над нею, але вона стояла з тарілкою в руках і не могла поворухнутися, зачарована видовищем.

Разу з третього або п’ятого, до Гані долетіли наші слова, вона вимкнула рубильник. Ми покликали механіка, він все полагодив і вечеря відбулася за часом. Виявилося, що плита вже старенька і (таке буває) виходить з ладу. А Ярик вже потім розповідав, що у той самий момент, коли все відбулося з плитою, він подумав, що його кульова блискавка вдарила. *Сміється (ред.)

Так що можна вважати нас винахідниками! Ні, не кульової блискавки, а лише 6D-кінотеатрів))) Користуючись можливістю, дуже рекомендую всім нашим студентам дотримуватися правил охорони праці та техніки безпеки в Університеті, в побуті, на вулиці і, особливо, на виробництві!

Якщо Ваше життя склалося інакше, Ви уявляєте себе в іншій сфері? Чи уявляєте Ви своє життя без викладацької діяльності?

Все може бути)) Людині властиво сумніватися і шукати себе. Але мені подобається моя справа, тому я «тут і зараз»!:-)

Оскільки Ви пройшли всі кола студентського життя в Університеті, ми б хотіли, (з огляду на Ваш досвід), аби Ви поділилися лайфхаком чи корисною порадою для студентів нашого Університету :-)

Нічого нового я нашим студентам не пораджу, все вже давно винайдене, а все нове – це добре забуте старе.

Цінуйте час, завжди будьте чесними перед собою та людьми, поважайте тих, хто знаходиться з вами поряд і робіть добрі справи. Не замислюйтесь, для чого, згодом зрозумієте)

Якщо щось відразу не можете зрозуміти з навчального матеріалу або не вдається розв’язати складне завдання, не розчаровуйтесь, через деякий час все неодмінно вдасться! Тільки не кидайте справу зовсім, повертайтеся до неї час від часу, спробуйте розібратися від самого початку, від простого до складного. І розуміння обов’язково прийде!

Щоб краще опанувати будь-який матеріал, почніть його викладати, неодмінно вивчите!)) Допоможіть одногрупнику: роз’ясніть матеріал, розв’яжіть разом складне завдання. Від цього усім буде тільки користь.

Читайте книжки, справжні, паперові, старі і нові. Вони дають мудрість, наділяють інтелектом, роблять нас грамотними людьми, вже не кажучи про задоволення від цікавих сюжетів та справжню магію, яка дозволяє нам подорожувати континентами, Всесвітом і, навіть, часом))

Можливо Ви привітаєте рідний ДонНУЕТ з Днем Народження? Зробіть це просто тут! :-)

Із самого початку своєї роботи в Університеті я мріяв, щоб він став ще кращим, ще більш досконалим та сучасним. До цього веде непростий шлях, який вимагає чималих зусиль, іноді, навіть, самопожертви. Але сьогодні я напевно знаю, що це можливо!

Справа в тому, що Університет – це не просто будівля. Університет – це, перш за все, люди, які в ньому працюють і навчаються. І колектив ДонНУЕТ неодноразово довів це, коли волею долі змінював дислокацію та відбудовував свою діяльність на новому місці.

Я гордий працювати в такому колективі і вірю, що наш Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського вже найближчим часом стане флагманом економічної освіти України та відомим у всьому Світі Університетом, подолавши виклики сучасності!

Від щирого серця, із Днем народження, ДонНУЕТ, із першим сторіччям!